Бог завжди діє з поглядом у вічність і Його плани не короткочасні, а довготривалі, міцні, незмінні. У книзі Екклезіаста 3:14 сказано:

“Я зрозумів: усе, що робить Бог, – воно залишатиметься повіки. До нього нічого не можна додати, як і відняти від нього нічого не можна, і Бог так чинить, щоби шанували Його.”

Цей вірш спонукає нас замислитися про те, які наші плани, мрії та дії: короткострокові чи довгострокові? Комусь здається, що мати план – це розкіш. Для когось вижити сьогодні – уже велика перемога. Там, де гримлять бої, один день може здаватися вічністю, а в мирному місті час летить непомітно.

Сьогодні нам важко мріяти чи будувати плани, але ми все одно це робимо, бо маємо надію, бажання і мрії. Попри війну, попри невизначеність ми плануємо: хоча б на один день, на тиждень, на рік. І наше прагнення – щоб ці плани здійснилися.

Я й сам колись мав велике бажання зустрітися з друзями. Тричі доводилося здавати квитки, бо не виходило. Але коли настав Божий час, усе склалося – і я був там, де давно мріяв бути.

Пора одноразового і короткочасного

Ми живемо у світі короткочасності: одноразовий посуд, одноразові речі… і, на жаль, одноразові стосунки як між людьми, так і з Богом. Використав і викинув. Без докорів сумління, без жалю.

Дехто й до Бога так ставиться: “як тривога – так і до Бога”, а коли тривога минає, то і Бог уже, наче, й не потрібен. Таке ставлення переноситься і на Церкву: “у мене є потреба – піду, хай допоможуть”, а коли допомогли, то більше людина не приходить. Це боляче. Особливо тоді, коли ти служиш із відкритим серцем, а тебе просто використовують.

Вкладання у добрі відносини з друзями

Але Бог закликає нас до іншого – до довгострокових, глибоких, справжніх взаємин. Якщо хочеш мати друзів поруч не на один день, а на все життя, потрібно вкладати час, сили, кошти. Святе Письмо каже, що справжній друг – як брат: прийде і в біді, і в радості, буде поруч, коли інші підуть. Більше того, Писання закликає піклуватися навіть про друзів своїх батьків – це теж наш обов’язок. Тож, якщо ви давно не телефонували друзям, зробіть це. Напишіть їм декілька теплих слів, привітайте, підбадьорте, запросіть на каву. Саме так будуються справжні, довготривалі стосунки і з людьми, і з Богом.

Що я хочу придбати? Чи піклуємося ми про власну душу?

Сьогодні багато людей прагнуть отримати все й одразу. Вони не замислюються, що буде завтра або що станеться з ними через декілька років. Але Христос попереджає (Луки 9:25):

“Адже що з того скористає людина, коли придбає весь світ, а погубить або знищить саму себе?”

Господь говорить, щоб ми дбали про те, що довгострокове та має вічне призначення – про нашу душу. Тому Він говорить, що ми можемо сьогодні вкладатися, багато всього заробляти і мати, але чи це є гарним, коли ми не піклуємося про свою душу, про її вічне призначення?

Чи маємо ми вічні цілі? Чи будуємо довгострокові плани не тільки щодо життя на землі, а й щодо вічності?

Як пастор я часто буваю на похоронах. І майже завжди біля могили люди промовляють: “Царство Небесне”, “вічне життя”. Побажання добрі, але варто замислитися: чи думали ми про це, поки людина ще жила? Чи турбуємось про свою душу зараз, поки є час? Писання каже (Римлян 10:13):

“Бо кожний, хто тільки прикличе Господнє Ім’я, буде спасенний.”

Довгострокові взаємини з Богом

Так само і з Богом: якщо я хочу мати довготривалі, справжні, вічні взаємини з Ним, то маю шукати Його не час від часу і не лише в моменти тривоги, а свідомо, постійно, з глибини серця, пильнувати своє серце, платити ціну.

Апостол Павло говорить дуже сильно (Филип’ян 3:8):

“І взагалі, все визнаю за втрату, порівняно з величчю пізнання мого Господа Ісуса Христа, задля Якого я все втратив і вважаю за сміття, аби здобути Христа,”

Що я вкладаю, щоб здобути Христа? Він – уже вклав усе: залишив Небо, прийшов на землю, служив, постраждав і помер, щоб знайти мене і дарувати мені спасіння. Якою буде моя відповідь?

Я хочу мати Христа тільки у цьому житті? Павло також нагадує (1 Коринтян 15:19):

“Коли ми надіємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші з усіх людей!”

Христос – не лише для цього життя, а й для вічності. І Він каже: “Я прийду і заберу Своїх”. Чи я – Його? Чи я вкладаюся у стосунки з Ним? Чи я вибираю життя не лише тут, на землі, а й у вічності?

Найбільша трагедія аду – не просто біль. Найстрашніше – що там немає Бога. А там, де немає Бога, там і є справжнє пекло.

Тож, яке моє рішення? Чи планую я життя тільки на цю землю? Чи думаю і про вічне життя з Богом? Чи чую я Його заклик? І що відповідаю?

Які мої відносини з Церквою

Які мої стосунки з Церквою: одноразові і ситуативні чи вкорінені в рішенні бути частиною Божої родини назавжди? Який мотив того, що я тут? На чому та з чого я будую: з сіна, соломи й дерева чи на камені з золота та сріблі? Чи справді я є частиною Тіла Христового – Його Церкви? Чи можу щиро сказати: “Так, я є Його”, бо Дух Святий хрестив мене у Христове Тіло і тепер я Йому належу навіки?

Я бачив багато людей, які приходили до церкви лише в час потреби. Церква служила їм, підтримувала, благословляла. Але коли потреба минає, вони зникають і більше не повертаються. Це боляче. Але це і є перевірка серця: чому я тут? Який мій намір: бути з Церквою та Христом назавжди чи лише до пори?

Господь прийде не просто по добрих людей. Він прийде по Своїх і забере Свою Церкву. У Євангелії від Івана 14:2-3 сказано:

“В домі Мого Отця багато осель. А якби не так, то Я сказав би вам, оскільки йду приготувати вам місце. І коли піду та приготую вам місце, то Я знову прийду і візьму вас до Себе, щоби де Я, там і ви були.”

Тож, чи я дійсно є частиною того, що будує Христос? Адже Він сказав (Матвія 16:18):

“… Я збудую Свою Церкву, і брами аду не переможуть її.”

Чи маю я план на життя вічне

Я часто запитую людей: “Чи маєте ви життя вічне?” І багато хто відповідає невпевнено: “Не знаємо. Побачимо, коли прийде час …” Але коли той час прийде, може бути вже запізно. Чи я маю план бути з Богом навіки? Бог має такий план щодо мене і Його воля – бути з нами вічно. Та чи відгукуюся я на цей план?

Повернімося до слів Екклезіаста 3:14:

“Я зрозумів: усе, що робить Бог, – воно залишатиметься повіки. До нього нічого не можна додати, як і відняти від нього нічого не можна, і Бог так чинить, щоби шанували Його.”

Бог створив світ і дав йому вічні засади: сіяння й жнива, день і ніч, порядок і сталість. Усе, що сказав Господь, сталося. І це вчить нас, що Божі дії – не тимчасові, а мають вічну перспективу. Тож, і ми маємо замислитися: наші плани – короткочасні чи довготривалі? Наші мрії – про земне чи про вічне? До чого схильне моє серце?

Навіть якщо сьогодні ми не можемо реалізувати свої мрії, не ховаймо їх, а відкриймо перед Господом. Як нагадує апостол Павло: якщо маєте бажання чи прохання, приносьте це в молитві; і Бог, якщо це Його воля, вчинить. І тоді ви побачите, як діє Його рука і як Він веде вас до мрій, які сам же і вклав у ваше серце.

Його любов – не на день, а Його плани довгострокові. Він хоче бути з нами не лише сьогодні, а завжди – тут і вічно. Тому нехай Господь благословить кожного з нас, щоб ми жили з вічністю в серці.