Дуже важливо вміти слухати. Напевно, багато хто у своєму житті зустрічали людей, які вміють гарно говорити, але зовсім не вміють слухати. Досліджуючи Святе Письмо, ми натрапляємо на заклики вчитися слухати, відкривати своє серце для Божого Слова, адже саме через уважне слухання приходить Боже керівництво, Його відповіді та потішення.

Коли ми читаємо книгу Об’явлення, там неодноразово повторюється ця велика істина: “Хто має вуха, нехай слухає, що Дух говорить Церквам”. Дух Божий говорить не лише до Церкви загалом, а й до кожного з нас особисто.

Дуже легко знайти людей, які багато говорять до Бога, але набагато менше тих, хто справді вміє слухати Його. Тому сьогодні я хочу поділитися кількома думками про те, наскільки важливим є слухання в нашому житті з Богом.

Чи вміємо ми слухати Божі відповіді

Коли ми вміємо слухати, Бог відповідає нам. Часто у своїх молитвах я звертаюся до Нього: “Боже, доки це буде тривати? Як мені діяти? Що мені робити?” І коли я справді уважний у спілкуванні з Ним, Бог проговорює до мого серця. Іноді Він говорить через обставини, іноді – через Святе Письмо, іноді безпосередньо під час молитви, коли Слово Його наповнює мій дух. І тоді я отримую відповідь, і це безцінно.

Якби я сьогодні поставив запитання: “що краще для віруючої людини: приймати рішення самостійно чи керуватися Божим керівництвом?”, – думаю, кожен із нас відповів би: “Керуватися Божим керівництвом”. Але чи завжди ми дозволяємо Богові говорити до нас? Справжнє спілкування з Ним – це не тільки наше говоріння, а й вміння слухати.

Ісус – головний приклад спілкування з Небесним Отцем

Найвеличніший приклад для нас – сам Господь Ісус Христос, бо Він постійно мав єдність із Небесним Батьком. Євангелісти неодноразово пишуть про те, що Ісус віддалявся на гору чи в пустелю, щоб молитися. Він знаходив час для спілкування з Отцем і слухав Його.

Коли я читаю Дії Святих Апостолів 10:9, мене зупиняє декілька важливих моментів, пов’язаних із постаттю Петра. Там написано:

«А наступного дня, як ішли вони дорогою і наближалися до міста, Петро в шостій годині піднявся на покрівлю помолитися.»

І далі ми бачимо, що Бог показує Петрові щось особливе, що повинно було статися, – те, що на той час було для нього незвичним і навіть важким для сприйняття. До нього прямували язичники, люди, яких за звичаєм він, як істинний юдей, міг уникати, відсторонитись, навіть не захотіти слухати. Але Бог говорить до Петра і відкриває йому Свою волю. І Петро слухає. Він приймає цих людей, йде з ними – і ми бачимо, як через це Бог продовжує діяти.

Важливість знаходити місце, де можна бути наодинці з Господом

Цей приклад навчає нас важливому: кожному з нас потрібно знаходити час і місце, де ми могли б залишатися наодинці з Господом. Святе Письмо багато разів говорить про це (Матвія 6:5-7):

«І коли молитеся, не будьте, як ті лицеміри, котрі люблять молитися в синагогах і, стоячи на перехрестях широких вулиць, щоби показатися людям. Запевняю вас: вони одержують свою нагороду. Ти ж, коли молишся, ввійди до своєї кімнати і, замкнувши свої двері, помолися до свого Отця в тайні, – і твій Отець, Який бачить і таємне, віддасть тобі [явно]. Молячись, не говоріть багато, як ті язичники, бо думають, що завдяки своїй багатомовності будуть вислухані.»

Всякий раз, коли я прагну чути Бога, я йду туди. Це може бути будь-де: вдома, на природі, в тихій кімнаті – головне, щоб там ти відчував наповнення Його присутністю. У тиші серця, у спокої розуму, в мовчанні навколо – саме там найкраще чути голос Небесного Батька. Ісус сказав (Івана 10:27):

«[як Я вам сказав]. Мої вівці слухаються Мого голосу, і Я знаю їх, і вони йдуть за Мною,»

Тому так важливо мати це місце спокою, де Господь може промовляти до кожного з нас.

У книзі Еклезіаста 4:17 написано:

«Вважай на свої кроки, коли йдеш до Божого Храму, і будь готовий, прийшовши, слухати, тому що це значно краще, ніж пожертви нерозумних, котрі нічого кращого не знають, як тільки чинити зло, але пожертвуванням виправдатись.»

Цей вірш підкреслює надзвичайно важливу істину: бути людиною, яка вміє слухати. Коли ми йдемо до Дому Божого, до храму молитви, коли ми збираємося у спільноту віруючих, нам потрібно приходити з серцем, налаштованим говорити: «Господи, ось я – Твій раб. Промовляй до мене, я готовий слухати Тебе». Адже трапляється так, що люди, які приходять до молитовних будинків чи церков, заходять і виходять, може, й отримуючи деяке знання, але не досвідчуючи справжнього Божого керівництва. Вони не чують, що Господь хоче сказати саме їм. Часто Слово Боже сприймають як інформацію, яка стосується когось іншого, але не себе. Пригадую один випадок. Одна жіночка після зібрання сказала мені: «От шкода, що мого Івана сьогодні не було! Ви якраз говорили прямо до нього!» Вона слухала проповідь не для того, щоб почути, що Бог говорить їй особисто, а щоб подумки передати це комусь іншому – своєму чоловіку. Але істинне слухання починається тоді, коли кожен із нас запитує: «Господи, що Ти сьогодні хочеш сказати саме мені?» Саме в цьому – сила і благословення слухаючого серця.

Важливість мати час для спілкування з Богом

На все те, що ми справді цінуємо, ми завжди знаходимо час. І тому важливо не просто сподіватися, що час для Бога знайдеться сам по собі, а свідомо його планувати. Якби я сьогодні говорив про те, наскільки важливо мати спільність із Господом, то сказав би, що від цього залежить усе наше життя. І якщо ми це усвідомимо, то обов’язково сплануємо час, щоб бути з Ним наодинці. Бог дарував нам день і ніч, двадцять чотири години на добу; і в межах цього часу ми маємо можливість свідомо обрати момент для спілкування з Ним.

На жаль, багато помилок у житті ми робимо саме тому, що не плануємо і не бажаємо планувати ці зустрічі з Богом. Ми втрачаємо Його керівництво і перестаємо чути Його голос.

Згадаймо Псалми – і побачимо, як Давид постійно прагнув бути в Божій присутності. Він говорить, що з самого ранку шукає Господа, а інколи чатував усю ніч, щоб почути, що скаже йому Бог. Він йшов до храму з очікуванням: «Господи, говори, бо я чекаю на Тебе». Давид розумів, що найкращий час – це той, коли Бог промовляє до нашого серця. І тому я хочу закликати: не залишайте себе без цього дорогоцінного Божого дару – без часу особистого спілкування з Господом.

Подивімося також, що говорить пророк (Ісая 26:9):

«Моя душа тужить за Тобою вночі, і мій дух шукає Тебе до ранку, бо коли Твої присуди звершуються на землі, тоді мешканці світу навчаються справедливості.»

Не втрачайте жодної думки, якими Бог промовляє до нас

І коли ми приходимо в Його присутність, дуже важливо бути насторожі, бути уважним. Я зрозумів у своєму житті одну просту, але глибоку мудрість: найменший олівець тримає пам’ять краще, ніж найдовша пам’ять людини. Тому я завжди тримаю під рукою блокнот або хоча б аркуш паперу, ручку чи олівець. Коли я молюся, читаю Писання, спілкуюся з Господом, у мене це завжди під рукою, бо коли Господь починає говорити, я хочу бути готовим швидко записати все, що Він відкриває, щоб не загубити жодної думки та істини, яку Він посилає в моє серце. Адже інколи буває так: уночі, коли я вже засинаю, Господь починає промовляти і я думаю: «Вранці обов’язково все згадаю. Це буде нова проповідь або Слово для друзів чи глядачів», але на ранок усе забулося. Тому біля мого ліжка завжди є ручка, ліхтарик і аркуш паперу, щоб навіть серед ночі, якщо Господь промовить, я міг записати те Слово, яке Він дав.

Був час, коли я навіть особливо молився перед сном: «Господи, Ти кажеш у Слові Своєму, що можеш говорити і через сни, давати мудрість і відкриття. Тож, говори до мене, навіть коли я засинаю». І, знаєте, іноді мені й не снилося нічого особливого, але в моменти, коли я ще не заснув чи щойно прокинувся вночі, Господь починав промовляти. І як важливо тоді бути готовим почути і записати Його Слово!

Тому нехай кожен із нас пам’ятає: читати, слухати й записувати все, що говорить Господь, – це безцінний скарб нашого духовного життя.

Не поспішайте лише на основі власного мислення, а не Божого водіння

Інколи ми так поспішаємо, що навіть не даємо Богові можливості звернутися до нас. Бог ніколи не говорить тим, хто постійно кудись біжить, тим, у кого немає часу. У Нього є час для нас, але якщо в нас немає часу для Нього, ми просто не встигаємо почути те, що Він хоче нам сказати. Ми вже побігли, щось робимо, кудись поспішаємо… і це може стосуватися навіть служіння. Я ще нічого не почув від Господа, Він ще не промовив до мого серця, а я вже побіг, я вже щось роблю. А потім дивуюся: “Господи, я ж для Тебе стараюся, чому ж немає благословення, чому немає відчуття Його підтримки чи миру?” Тому я хочу звернути особливу увагу: дуже важливо робити саме те, до чого кличе нас Господь, і дуже важливо мати підтвердження в серці, що це Його поклик та Його воля, а не просто наше бажання або поспіх.

Мені особливо подобаються слова з Євангелія від Івана, 12 розділ. Там Ісус Христос говорить про Свою глибоку єдність із Небесним Батьком. Звернімо увагу на Його приклад: наскільки Господь Ісус цінував цим спілкуванням і слуханням Отця (Івана 12:46-50):

«Я – Світло, яке прийшло у світ, щоб кожний, хто вірить у Мене, не перебував у темряві. Якщо хто почує Мої слова і не зберігатиме, Я його не суджу, бо Я не прийшов, аби судити світ, але щоб спасти світ. Хто відрікається від Мене і не приймає Моїх слів, той має свого суддю: слово, яке Я сказав, – воно судитиме його останнього дня. Бо не від Себе Я говорив, а Отець, Який послав Мене, це Він дав Мені заповідь, що маю сказати і що говорити. І Я знаю, що Його заповідь – це вічне життя. А що Я кажу, то так кажу, як сказав Мені Отець!»

Це – золоте правило взаємин із Богом: Господь Ісус говорить те, що почув від Отця, і тільки те.

Тому нехай Господь допоможе кожному з нас мати щире бажання:

1. Чути Його.
2. Мати час для спілкування з Ним.
3. Мати місце, де серце відкрите для Його голосу.
4. Мати бажання бути керованими Його Словом.

Бо саме через це у наше життя і в наше служіння приходить Боже благословення.