Інколи люди кажуть: “якщо ревнує, то, напевно, любить”. У Святому Письмі є декілька віршів, що нагадують нам про цю тему.

Почуття ревнощів

Варто зазначити, що ревнощі – почуття, яке інколи буває дуже болісними. Воно може приносити біль у серце, життя, інколи його розбиваючи. Якщо людина не любить, то вона не здатна ревнувати.

Особливо ревнощі виникають, наприклад, коли хтось ставиться по-іншому до наших дітей, погано відгукується про внуків, дружину чи чоловіка. У таких випадках ми дуже ревнуємо. Інколи ревнощі пов’язані з тим, що люди переглядають свої стосунки з тими, кого люблять, обираючи щось інше.

Читаючи Святе Письмо, варто звернути увагу на те, що говорить Господь через Якова (Якова 4:5-6):

«Чи ви думаєте, що даремно Писання говорить: Жадає аж до заздрости дух, що в нас пробуває? Та ще більшу благодать дає, через що й промовляє: Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать.»

Тут йдеться про те, що “до ревнощів любить Дух, який живе в нас”. Можна подумати, що якщо хтось сумнівається в цьому, то це не стосується сумнівів щодо того, що Бог дійсно любить усіх нас.

Пророк Єремія пише (Єремії 31:3):

«Здалека Господь з’явився мені та й промовив: Я вічним коханням тебе покохав, тому милість тобі виявляю!»

Він дуже нас любить, тому Яків говорить про те, що Бог ревнує до наших стосунків із Ним, до часу, який ми Йому відводимо.

Якщо Бог має ревність, то виключно через те, що хтось зневажає Його

Читаючи Святе Письмо далі, можна побачити, що в Бога є деякі люди та народи, яких Він дуже любить і тому ревнує. Згадаємо про те, що Ісус Христос прийшов у цей світ і мав урочистий вхід до Єрусалиму та до храму (Луки 19:41-44):

«І коли Він наблизився, і місто побачив, то заплакав за ним, і сказав: О, якби й ти хоч цього дня пізнало, що потрібне для миру тобі! Та тепер від очей твоїх сховане це. Бо прийдуть на тебе ті дні, і твої вороги тебе валом оточать, і обляжуть тебе, і стиснуть тебе звідусюди. І зрівняють з землею тебе, і поб’ють твої діти в тобі, і не позоставлять у тобі каменя на камені, бо не зрозуміло ти часу відвідин твоїх…»

Важливо звернути увагу на те, що в Бога є речі, які Він дуже-дуже любить. 1 Царів 19:14:

«А він відказав: Я був дуже горливий для Господа, Бога Саваота …»

Це говориться про Іллю. Зрозуміло, що в нього було особливе почуття до Господа, адже ізраїльтяни відкинули Його заповіт, зруйнували жертовники, знищили пророків мечем; і залишився він один. І йому навіть загрожувала небезпека втратити життя (1 Царів 19:14):

«… бо Ізраїлеві сини покинули заповіта Твого та порозбивали жертівники твої, а пророків Твоїх повбивали мечем, і позостався я сам. І шукали вони душу мою, щоб узяти її.»

Ця людина мала особливу любов до Господа. І видно ту ревність, яка була в його серці – ревнощі через зневагу до Господа. Коли Бог ревнує до людини, то це лише тому, що людина зневажає Його, ставячи когось на перше місце у своєму серці. Це важливо, бо Господь одного разу сказав (Луки 6:46):

«Що звете ви Мене: Господи, Господи, та не робите того, що Я говорю?»

Дивимося, що говорить Господь у книзі пророка Захарії 1:14-15:

«І сказав до мене той Ангол, що говорив зо мною: Клич, говорячи: Так говорить Господь Саваот: Піклуюся Я про Єрусалим та про Сіон великим піклуванням. І гнівом великим Я гніваюся на ті спокійні народи, на яких Я мало гнівався, а вони допомогли злому.»

Щось має спричинити обурення та ревнощі в Господа. Тут пророк Захарія говорить: “Проголосіть: Я до ревнощів люблю Єрусалим і щодо Сіону відчуваю велику турботу”. Чому? – Бо Господь обурений, що люди поводяться легковажно, примножують нещастя самі для себе, відвернувшись від Нього.

Наскільки ми відповідаємо любові Господа

Можна замислитися над тим, а чим же людина може викликати ревнощі в Бога, адже Він до ревнощів любить її дух. Це відбувається тоді, коли ми нехтуємо Його любов’ю. Вона може багато що робити, служити, бути в чомусь вірною, але, як Господь говорив до Ефеської церкви: “Маю дещо до тебе, бо ти залишив перше кохання – першу любов до Мене. Покайся, бо інакше Я забираю твого світильника”.

Важливо, наскільки людина відповідає любові Господа, наскільки вона не відвертається від Нього, не шукає чогось іншого, що може замінити її стосунки, почуття та вірність до Нього. Кожного разу, роздумуючи про любов до Бога, в серці, можливо, як і в Іллі, повинно виникнути це почуття ревнощів у стосунках, почуттях, а також у тому, що ми робимо для Господа у служінні та посвяті.

Бог звертає на це увагу. Він так любить, що ревнує, коли людина щось змінює. Згадаймо історію ізраїльського народу. Бог завжди нагадував їм, що вони відвернулися від Нього, Живого Бога, забули, Ким Він є – Той, Хто говорить, чує та діє.

Практика нашого життя

Коли ми говоримо про наші стосунки з Господом, дуже важливо поглянути на практику нашого життя. Чи справді Він є нашою любов’ю нашого життя? Як казав апостол Павло: “Для мене Христос – це життя” (Филип’ян 1:21).

1. Що є для нас життям?
2. Чим наповнені наш розум і час?
3. До чого ми прагнемо та линемо?

Варто нагадати, що коли люди мають перше кохання, вони вкладають у це свій час, почуття та кошти і не рахують, чи це задорого або забагато, бо це предмет любові, що дуже важливо.

Кажіть інколи Господу: “Боже, прости, що інколи я забуваю про Твою милість, турботу, працю, любов. Інколи я приймаю це як належне, забуваючи, що це Ти даєш, милуєш, любиш, піклуєшся, турбуєшся, спілкуєшся і цього бажаєш. Господи, я сьогодні перед Тобою”.

Згадуючи урочистий в’їзд Ісуса до Єрусалиму, бачимо, що робили люди. Вони скидали свій одяг, що було найціннішим у ті часи. Вони кидали пальмове гілля, говорячи (Луки 19:38):

«кажучи: Благословенний Цар, що йде у Господнє Ім’я! Мир на небесах, і слава на висоті!»