Нас можуть ображати різні слова чи висновки людей щодо нас, нашої сім’ї, нашої церкви. Інколи люди кажуть щось, самі не розуміючи, що цим завдають нам болю. Їхні висновки можуть ґрунтуватися на неправильних уявленнях. Хтось не знає наших життєвих обставин, не розуміє нашого духовного спілкування чи цінностей, а робить поспішні висновки. Хтось не приймає нашого вибору.

Але буває й інше: ми ображаємося, бо людина сказала нам у вічі правду. Можливо, вона зробила це некоректно, та все ж слова вразили наше серце. Інколи ж людина свідомо йде на образу; і для неї це навіть приносить певне задоволення.

І ось постає питання: що з цим робити? Пробачити буває дуже нелегко. Ми ще можемо бути готові пробачити, якщо людина визнає свою провину, стане на коліна і зі сльозами проситиме вибачення. Але часто ті, хто нас образили, навіть не замислюються, що зробили щось не так, живучи своєю “правотою”.

Життя у “полоні” образи

Як зрозуміти, що я не пробачив? Це виявляється в тому, що образа не відпускає нас. Ми ніби “розмовляємо” з цією людиною у своєму серці й думках, знову і знову відтворюючи ситуацію, наводячи свої аргументи й виправдовуючи себе. І так ми потрапляємо у полон образи. Ми засинаємо з цими думками і прокидаємося з ними; образа тримає нас у неволі. Що ж говорить Святе Письмо і як з цим розібратися?

Прощення – нелегка річ

Це непроста річ і часто Господь каже те, що нам може не подобатися. У Матвія 5:25 написано:

“Зо своїм супротивником швидко мирися, доки з ним на дорозі ще ти …”

Це означає, що не варто відкладати примирення. Якщо тебе образили, не чекай, а зроби крок назустріч. Часто ми роками живемо в полоні образ, не роблячи того, що радить нам Господь. Але саме тут Він закликає нас до ініціативи: підійди й запитай людину, чому вона так сказала, на якій підставі зробила свої висновки, що вона мала на увазі. Скажи, що ці слова завдали тобі болю, що через них у твоєму серці немає миру.

Ненавмисні образи

Буває так, що люди говорять щось, зовсім не маючи на меті образити нас. У своєму житті я теж мав декілька таких випадків. І скажу відверто, що був щиро радий, коли людина прийшла й сказала мені прямо в очі, що я її образив.

Я за характером маю почуття гумору і часто жартую, але інколи не стримуюся і можу сказати щось надто просто. Одного разу була ситуація: я пожартував у колі багатьох людей і всі зрозуміли, що це був гумор, але одна людина підійшла і сказала: “Вибач, будь ласка, я не розумію гумору і це мене образило”. Звісно, я вибачився і з того часу, коли був поруч із цією людиною і хотів пожартувати, я перед тим говорив: “Це гумор”, а вже тоді додавав сам жарт. І тоді ця людина реагувала зовсім інакше – підходила, усміхалася і казала: “Це дуже добре, так”.

Як мене вибачив і простив Господь

У Євангелії від Матвія 18:21 читаємо:

“Тоді, підійшовши до Нього, Петро сказав: Господи, якщо згрішить мій брат проти мене, чи маю йому прощати до семи разів?”

Далі Господь наводить притчу. У Матвія 18:23-27 сказано:

“Тож Царство Небесне подібне до чоловіка‑царя, який хотів розрахуватися зі своїми рабами. Коли почав він розраховуватися, привели до нього одного, котрий був винен десять тисяч талантів. А як той не мав чим віддати, пан наказав продати його, жінку, дітей і все, що має, і віддати борг. Тоді раб, упавши ниць, кланявся йому й благав: Потерпи ще мені – й усе тобі віддам. І пан того раба, змилосердившись, відпустив його, а борг йому простив.”

Зверніть увагу, що це прообраз кожного з нас. Коли ми прийшли до Господа, кількість наших провин була настільки великою, що ми ніколи б не змогли заплатити за них. Але Христос заплатив замість нас і ми отримали прощення від Нього. Він простив кожного з нас.

Проте, притча триває далі (Матвія 18:28-35):

“Коли вийшов той раб, він зустрів іншого раба, який був винен йому сто динаріїв, схопив його, почав душити, проказуючи: Віддай те, що винен! А той другий раб, упавши, благав його, кажучи: Потерпи мені, я все тобі віддам. Він же не забажав і вкинув його до в’язниці, доки не віддасть борг. Побачивши, що сталося, інші раби дуже засмутилися, пішли й розповіли своєму панові про все, що трапилося. Тоді його пан покликав його та каже йому: Лукавий рабе, весь той борг я тобі простив, бо ти вблагав мене. Хіба не слід і тобі було змилосердитися над своїм співрабом, як я змилосердився над тобою? І його пан, розгнівавшись, передав його катам, доки не віддасть увесь борг. Так і Мій Отець Небесний чинитиме з вами, якщо не простите від вашого серця кожний братові своєму [його переступів].”

Це нелегко. Дуже важко пробачати, бо всі ми – егоїстичні люди. Коли щось торкається нас, нашої сім’ї, нашої церкви чи кола спілкування, ми одразу ображаємося, часто носячи ці образи у серці роками. Але Господь закликає нас скидати ці тягарі, приходити до Нього й дивитися на те, як Він нас простив, як змилосердився і помилував. І так само ми маємо чинити один до одного.

Як мати силу пробачити та скинути тягар непрощення

Коли ми не маємо сили пробачати і жити в мирі, то ходимо під тягарем образи: немає спокою, немає радості, немає задоволення в житті, бо цей тягар пригнічує нас і буквально розчавлює.

У своєму житті я мав приклад, коли Господь навчав мене, як пробачати й любити. Я вже був служителем і вважав, що знаю, як чинити правильно. Але одна людина дуже сильно образила мене. Я зробив усе, як слід: помолився, підійшов до неї, потиснув руку, сказав, що прощаю. Але наступного разу, коли ми зустрілися, у моєму серці знову спалахнув той самий вогонь образи. І так було ще раз, і ще раз. Тоді я зрозумів, що сам я з цим не впораюся. Я вирішив узяти піст і благати Господа, щоб Він Духом Святим звільнив моє серце від цієї в’язниці непрощення, дав мир, радість і свободу. І Господь почув мою молитву. Ще навіть не зустрівши ту людину після посту, я вже відчув, що Бог зняв тягар із мого серця, дав мені спокій і радість. І коли ми зустрілися знову, я зрозумів, що тепер я справді вільний. Я більше не носив у думках цю образу, не відповідав собі у розумі, не виправдовувався перед самим собою. Це була велика свобода і велика радість.

Віддайте суд у Божі руки

Часто ми самі приймаємо на себе роль суддів. У своєму серці й думках ми виносимо вирок тим, хто нас образив. Але Господь закликає нас шукати миру.

Резюме проповіді

Отже, що потрібно пам’ятати:

1. Ми маємо зважати на те, що всі люди недосконалі. Часто вони ображають нас не зі злим умислом. Вони можуть не стежити за своїми словами чи діями, не знати наших обставин. Іноді навіть жарт чи сарказм ранять наше серце. Тому важливо приходити до Господа і дивитися, що каже Його Слово: шукати миру для свого серця і прагнути примирення.
2. Господь простив нам усе. Він зняв із нас усі борги, виправдав і зробив вільними.
3. Якщо ж у серці все одно залишається тягар, слід узяти піст і благати Господа, щоб Дух Святий звільнив нас від в’язниці непрощення, щоб ми змогли пробачити всі образи.
4. Потрібно віддати все в руки Божі, бо суд належить Йому. Ми недосконалі, але Господь знає наміри сердець. Його суд досконалий і справедливий.

У моєму житті також був час, коли я ходив під тягарем образи, але Господь звільнив мене; і я вдячний Йому за цей інструмент свободи. Люди завжди залишаються недосконалими і можуть завдати нам болю, а ми не знаємо, що з цим робити. Та коли приходимо до Господа, Він дарує нам волю і знімає цей тягар.