Прийшла зима, надворі мороз. Коли я розпалював пічку – клав дрова, роздмухував вогонь – Господь промовив до мого серця. Коли запалюєш піч, важливо, щоб було усе необхідне. Вона не горить і не дає тепла, якщо немає вогню, котрим її розпалюють. Але і коли вже піч горить, якщо витягнути з неї поліно, воно швидко згасає без вогню.

Це гарний приклад для нашого духовного життя. Я бачив багатьох людей, які колись горіли для Господа: щиро слухали Його, уважно виконували Слово та були прикладом для інших. Але з часом щось змінилося і їхній вогонь охолов так само, як і поліно, вийняте з печі: спочатку воно ще має жар, але потім вогонь згасає, а залишається тільки димок і трохи тепла, але вже не те полум’я, що горить у печі.

Варто замислитися над цим і подивитися на своє життя. Можливо, десь ми ослабли духом, десь вогонь у серці згас. Але є декілька важливих кроків, які, можливо, допоможуть.

Бути біля вогнища Святого Духа

Перш за все, важливо бути там, де горить вогонь – там, де є Той, Хто приніс цей вогонь, бути в тому вогнищі, яке запалив Сам Господь. Ісус сказав (Луки 12:49):

“Я прийшов вогонь кинути на землю; і як же Я прагну, щоб він уже розгорівся!”

Бути біля Його вогнища означає бути там, де присутній Він. Господь Ісус запалив вогонь Святого Духа – вогонь Божих обітниць, вогонь Його сили і дії. Коли Дух Святий зійшов, апостоли побачили язики, немов вогняні – це була Божа сила, що принесла спасіння багатьом людям.

І сьогодні Господь кличе нас до цього вогнища. Він каже (Матвія 18:20):

“Адже де двоє або троє зберуться в Ім’я Моє, там і Я серед них!”

Там, де Він, там і вогонь Святого Духа. Апостол Павло додає (Євреїв 3:6):

“а Христос – як Син у Своєму домі. Цим домом є ми, якщо [аж до кінця непохитно] збережемо відвагу та похвалу надії.”

Дуже важливо, щоб у нашому серці, у служінні, у дусі горів цей вогонь. А це залежить від Його присутності, від того, наскільки ми глибоко в Ньому і наскільки Йому не тісно в нас. Тому так важливо бути там, де є Він і де горить Його вогонь.

Що робити, щоб холод цього світу не зупиняв нас у пізнанні Христа

Що робити, щоб холод і морози цього світу не зупинили нас? Бо зупинка – це наче смерть. Коли приходять морози, багато істот гине просто замерзаючи. Птахи падають, не долетівши, бо не витримують холоду. Так само і в духовному житті: коли ми зупиняємося, починаємо замерзати. Спочатку ми ще гарячі, потім теплі, а далі вже недалеко й до того, щоб зовсім охолонути.

Тому ніколи не зупиняймося у пізнанні Христа: Його Слова, Його Духа, Його волі. Саме цей рух зігріває, розпалює серце і допомагає нам іти за Христом.

Що ж робити, щоб підтримувати цей вогонь? – Бігти у світло Його присутності, у світло істини Його Слова. Саме там є вогонь, який очищає, зігріває й надає силу рухатися вперед у Божих обітницях. Апостол Іван пише (1 Івана 1:7):

“Коли ж ходимо у світлі, як Сам Він є у світлі, то маємо спільність одне з одним, і кров Ісуса [Христа], Його Сина, очищає нас від усякого гріха.”

Бути у світлі означає бути там, де є Божий вогонь, який Христос приніс на землю. Там є справжня спільність, там є життя. Кожному з нас варто запитати себе: я зараз у Божому вогнищі чи десь осторонь?

Рух у посвяті свого покликання у Бозі

Не зважайте ні на що. Рухайтеся у посвяті, у вірності та виконанні свого покликання від Бога. Багато людей починали дуже гарно – з любов’ю, ревністю, великою посвятою служили Господу, але потім зупинялися.

Інколи запитують: “А як довго треба йти цим шляхом?” Відповідь одна: аж доки не почуєш слова Господа: “Добрий і вірний раб, увійди в радість пана свого.” До того часу не зупиняйтеся, бо той, хто йде і не зупиняється, зрештою сам стає вогнищем, покладаючи себе у Божий вогонь.

Будь-яке вогнище потребує поживи. Запаливши пічку, потім я декілька годин підкидав туди дрова, щоб вона не згасла, а виконала своє призначення – щоб у хаті було тепло. Так само і в духовному житті: якщо підкидати “дрова” молитви, Слово, служіння, віру, полум’я не згасатиме. Тоді не лише мі самі гріємося біля Божого вогню, а і стаємо частиною цього вогнища, а люди навколо бачать наше світло, відчувають тепло, ревність і силу твого служіння.

Христос сказав (Луки 9:24):

“Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене, той спасе її.”

Ми стаємо жертвою для цього вогню, як пише апостол Павло (Римлян 12:1-2):

“Тож благаю вас, брати: заради Божого милосердя, принесіть ваші тіла як живу, святу, приємну Богові жертву, як ваше служіння розуму. І не пристосовуйтеся до цього віку, але змінюйтеся оновленням [вашого] розуму, щоб ви пізнавали, що є Божа воля: добре, приємне і досконале.”

Ми покликані бути цією живою жертвою – вогнем Божим, який не лише зігріває нас самих, але й запалює інших.

Хто я? Не вгашайте Святого Духа

І ось головне запитання для кожного з нас: чи запалюю та чи зігріваю я людей навколо? Чи, можливо, я – той, хто гасить полум’я віри в інших?

Апостол Павло застерігав, щоб ми ніколи не вгашали Духа Святого. То чи запалюємо ми своїми словами, діями, молитвою Його присутність у серцях інших, або ж навпаки, охолоджуємо цей вогонь байдужістю та сумнівами? Хай кожен із нас буде тим, через кого Божий вогонь горить яскравіше, щоб світ побачив світло Христа і відчув Його живе тепло.

У Книзі Об’явлення Господь звертається до Лаодикійської Церкви, кажучи (Об’явлення 3:17):

“Адже ти кажеш: Я багатий, розбагатів і нічого не потребую! А не знаєш, що ти і нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий!”

Але (Об’явлення 3:15-16):

“Я знаю твої діла, що ти ні холодний, ні гарячий. О, якби був ти або холодним, або гарячим! А що ти ледь теплий, – ні гарячий, ні холодний, – то Я змушений викинути тебе з Моїх уст.”

Ці слова – попередження для кожного з нас, бо духовна теплінь – це небезпечний стан: зовні ніби все гаразд, але всередині вогонь уже згасає. Та Господь не залишає нас без надії (Об’явлення 3:18-19):

“Раджу тобі купити в Мене золото, очищене у вогні, щоби збагатитися, та білий одяг, щоб одягнутися, аби не видно було сорому твоєї наготи, та мазь, щоби помазати твої очі, аби ти бачив. Кого Я люблю, того докоряю і караю. Будь же ревний і покайся!”

Господь закликає нас не просто повернутися, а очиститися у вогні – відновити справжню ревність, покаяння, любов.

Кожен із нас є Божим “полінцем”

Коли ми дивимося на зиму, на ці морози і підкидаємо поліна в піч, приходить тепло, затишок, життя. Так само і в церкві: коли кожен із нас є тим Божим “полінцем”, яке горить, дає світло й тепло, тоді Церква живе. Коли ми розуміємо, чому і для чого ми горимо, коли наша ревність має джерело в любові до Христа, тоді Господь радіє і каже: “Бачу, що ви не теплі, не холодні, а гарячі. І це Я люблю.”

Нехай Божий вогонь завжди палає у вашому серці. Нехай ті, хто поруч із вами, бачать ваше світло, відчувають ваше тепло і бачать в усьому дію Божу: у словах, вчинках, у житті, яке ви проживаєте в Ім’я Господа нашого Ісуса Христа. І нехай цим Він буде прославлений.