Я аналізував своє життя й бачив, де припускався помилок. І одне з найважливіших відкриттів – це усвідомлення Божого часу, адже є Його час як для нас, так і для наших дій.

Благословення приходить у Божий час

У книзі Еклезіаста 3:1 написано:

“Все має свій час, і кожна справа під небом має свою пору.”

Ми живемо в епоху поспіху. Ми хочемо все: і відповіді, і результати тут і зараз. Ми не звикли чекати. Нас постійно підганяє час, якого, здається, ніколи не вистачає. І саме в цьому криється причина багатьох наших помилок. Ми нехтуємо Божим часом.

Та Бог каже: “дозвольте всьому звершитись у Мій час – і тоді прийде благословення.” Апостол Яків говорить так (Якова 4:13-15):

“Тепер слухайте ви, які кажете: Сьогодні або завтра підемо до цього міста й перебудемо там [один] рік, і будемо торгувати та заробляти! Ви, котрі не знаєте, що завтра станеться, яке ваше життя? Адже це пара, що на мить з’являється, а потім зникає. Замість того, щоб вам говорити: Коли Господь забажає, і ми будемо живі, то зробимо те чи інше.”

Коли я поспішав і в гордості робив свої кроки без Бога, то фактично казав: “Я не потребую Божого керівництва”, а потім приходили розчарування і біль.

Історія Давида і Саула. Термін і час визначає Господь

Пригадайте історію Давида – відомої Божої людини, яка, думаю, саме тому й була чоловіком за серцем Божим, що вміла чекати. У 1 Самуїла 26:4-12 описується ситуація, коли Давид міг легко позбутися Саула – свого переслідувача.

“Давид послав розвідників, і переконався, що Саул, дійсно, знаходиться поряд. Тоді Давид вирушив, і підійшов до місця, де Саул отаборився. Давид зауважив місце, де спали Саул і начальник його війська Авнер, син Нера. Отже, спав Саул посеред табору, а військо розташувалось довкола нього. Давид звернувся до Ахімелеха, хеттейця, та Авішая, сина Церуї, брата Йоава й запитав: Хто піде зі мною до Саула в табір? І Авішай відповів: Я піду з тобою! Коли Давид і Авішай підійшли до війська вночі, то побачили, що Саул спить посеред табору, а його спис устромлений у землю біля його голови. Авнер та все військо також спали довкола нього. Тоді Авішай сказав до Давида: Сьогодні Бог видає твого ворога у твої руки! Дозволь мені, і я пришпилю його одним ударом списа до землі, – і в другому потреби не буде! Але Давид сказав Авішаю: Не вбивай його! Адже хто будь-коли підіймав свою руку на Господнього помазаника, й при цьому залишався непокараним? Далі Давид додав: Як живий Господь, – лише Він, Господь, його може уразити: або прийде його день, і він помре, або вирушить на битву, і там загине. Нехай мене боронить Господь, щоб я підняв свою руку на Господнього помазаника! Тому зараз візьми списа, що біля його голови, та посуд з водою, й ходімо до своїх. Тож Давид узяв списа і посуд з водою, що були біля його голови, й вони пішли до своїх. Ніхто того не зауважив, і не знав про це, тому що жоден з них не пробудився; адже усі спали, оскільки їх подолав міцний сон від Господа.”

Увага на Божу волю: коли я починаю діяти

Наступне важливе питання – моє ставлення до Божої волі. Я починаю діяти лише тому, що мені так здається, чи тоді, коли маю ясне внутрішнє переконання, що це справді Божа воля і Божий час?

Мої дії мають керуватися не власними бажаннями, а Його чіткими однозначними обітницями. Небезпечно бігти попереду Божого плану, навіть якщо здається, що часу обмаль і рішення потрібно негайно. Якщо ми діємо поспішно, то ризикуємо вийти за межі Його волі, а Писання навчає: якщо це буде згідно Його волі, якщо Господь схвалить, тоді прийде благословення.

Якщо Його наміри ще не ясні, не поспішаймо називати це “часом дії”. Бог відкриває шлях тим, хто визнає Його суверенну владу. Мудра людина, якщо бачить, що Божий план ще не до кінця зрозумілий, не буде метушитися. Вона не просто чекає, уважно слухає і пильно дивиться, прагнучи почути голос Господа та побачити Його роботу в тих обставинах, де перебуває зараз.

Слово Боже говорить (Притчі 16:32, Еклезіаста 7:8):

“Стримана людина краща за хоробру, і хто володіє собою, сильніший від того, хто завойовує міста.”

“Кінець справи кращий, аніж її початок, як і терпеливий кращий від зарозумілого.”

Ці вірші дуже ясно говорять, що всьому є час і для кожної дії – своя пора. Бог бажає, щоб ми не просто йшли, а йшли туди, куди веде Він. Іноді Його шлях пролягає через очікування, терпіння і глибоке вслуховування.

Пригадайте Павла. Коли він збирався йти в Єрусалим, усі довкола відмовляли його. Пророки говорили, що його там чекають кайдани і смерть. Але Павло не зламався, кажучи: “Не засмучуйте мене, не ослаблюйте мого духу. Я знаю, що це – шлях, яким веде мене Господь”. А в інший час, коли він планував подорож, Дух Святий прямо заборонив йому йти – і Павло без вагань змінив напрямок, пішовши туди, куди його кликав Господь.

Це і є приклад духовної чутливості до Божого часу, бо це не просто хронометр, а момент, коли Божа воля, обставини і наше серце перебувають в єдності.

Подумаймо про своє життя. Хіба не траплялося, що ми поспішали, видавали свою волю за Божу, а випадкові обставини – за Його ведення, а згодом розуміли, що ми помилилися? Часом треба просто зупинитись. Зробити крок назад. І сказати: “Господи, дій Ти. Я хочу бути там, де Ти дієш. Я не прагну руху заради руху, а прагну благословення, яке приходить лише у Твій час”.