Коли приходять життєві виклики, ми молимося, постимо, проголошуємо Слово Боже, стоїмо на Божих обітницях. Але є ще один інструмент, про який ми не завжди згадуємо, – хвала і слава Богу. І це має величезну силу, особливо тоді, коли ми бачимо перед собою нестерпні обставини.
Святе Письмо нагадує нам про приклади, коли Бог навчав Свій народ, а Господь Ісус – Своїх учнів, щоб у житті все починалося і закінчувалося хвалою. Бо хвала – це Божа зброя, дуже сильна зброя.
Один із таких прикладів – перемога Ісуса Навина над Єрихоном. Це було надзвичайно укріплене місто: високі брами, могутні стіни, башти. Народ Ізраїля майже не мав спорядження, адже був у поході до Землі Обітованої. У книзі Ісуса Навина 6:1-5 розповідається:
“Брами Єрихона в той час були закритими та замкненими через страх перед Ізраїльтянами. Ніхто не виходив з нього й ніхто не входив. І сказав Господь Ісусові: Ось Я віддаю в твої руки Єрихон, разом з його царем і хоробрими воїнами. Ви ж, з усім вашим військом, один раз обійдіть навколо міста. Так будете робити шість днів. Сім священиків будуть нести перед Ковчегом сім ювілейних сурем. А сьомого дня обійдете навколо міста сім разів, і священики засурмлять у сурми. Щойно залунає голос ювілейних сурем і ви почуєте звук цих сурем, нехай увесь народ голосно видасть могутній бойовий клич, і стіни міста впадуть самі по собі, а військо увірветься в місто, – кожен піде перед собою.”
Зверніть увагу: Господь не говорить про тактику, зброю чи обладнання, а наказує, щоб священики несли ювілейні сурми – ті самі труби, що звучали на Божих святах, коли народ поклонявся, вихваляв і славив Господа. Це було символічно і надзвичайно важливо. Господь каже: “Перед усім походом, перед усім народом мають іти священики та сурмити”. Фактично Господь говорить: “Перш ніж впадуть стіни, Я хочу почути славу для Мене.” Ізраїльтянам потрібно було повірити і послухатися. Місто було велике і його треба було обходити день за днем, але в цьому – духовний принцип: руйнування твердинь починається з торжественного сурмління, з хвали Богу. І коли сурми пролунали, стіни Єрихона впали і прийшла перемога. Але спершу звучала хвала, звуки, що звеличували Бога, Який діє.
Згадаймо й іншу історію – коли Господь сказав Гедеону, що з тридцяти з лишком тисяч воїнів це занадто багато. І Бог залишив йому лише триста, сказавши: “Щоб ти не подумав, що своєю рукою здобув перемогу”.
Так буває і в нашому житті: приходять обставини, часом дуже сумні, часом непосильні. Ми не можемо їх подолати власними силами, але Господь каже: “Почни з хвали – і ти побачиш, як Я буду руйнувати все, що стоїть проти тебе, щоб у твоє життя прийшла перемога”.
Наступна історія – цар Йосафат, котрий побачив навколо Єрусалима величезні війська і злякався. Але Бог проговорив до нього (2 Хронік 20:15):
“і він сказав: Уважно слухайте, всі Юдеї, мешканці Єрусалима, – як і ти, царю Йосафате! Так говорить до вас Господь: Не бійтеся й не жахайтесь цієї численної навали! Адже це не ваша війна, а Божа!”
Далі, у 2 Хронік 20:21-22 написано:
“Порадившись з народом, цар поставив Господніх співців, котрі, одягнуті в святі шати, повинні були йти попереду військових, й, співаючи, говорити такі слова: Прославляйте Господа, тому що Його милосердя вічне! І от, щойно вони почали співати гімн хвали і слави, Господь став воювати з аммонійцями, моавійцями і мешканцями нагір’я Сеір, котрі виступили проти Юдеї, й вони були знищені.”
І знову це далеко від військової тактики чи стратегії. Порадившись із народом, цар виставляє поперед війська не носіїв зброї, а людей, які будуть співати і проголошувати: “Прославляйте Господа, бо Його милосердя вічне”. Але люди могли б запитати: “Господи, як же так? Навколо – численне військо, нам ще нічого не видно. Давай уже, коли Ти здолаєш усе це, тоді ми прославимо Тебе”. Ні, вони виходять перед військом і співають, славлять Господа завчасно за Його обітницю, за Його слово, за Його обіцянку вступитися. Вони ще нічого не бачили, але вже прославляли. І коли вони почали співати гімни хвали і слави, Господь став воювати.
Коли дивишся на сучасну ситуацію в Україні, інколи опускаються руки. Чогось бракує, чогось не вистачає. Але Господь нагадує через цю історію, з чого потрібно починати. Так, ми багато молимося: просимо про захист, про безпеку для наших домівок, про збереження інфраструктури, благаємо за наших воїнів. Але Господь каже сьогодні: “Перш за все почніть хвалити Мене – і ви побачите Мою силу та Мою славу”. Ми могли б сказати: “Господи, та де ж ця перемога?”, але Він відповідає: “Почніть славити і хвалити Господа, бо Я – серед Мого народу, серед тих, хто сьогодні став, щоб чути Мене”.
Цар Йосафат не виставив перед військом ані кінноти, ані колісниць, ані стрільців. Попереду йшли ті, хто співав, хто прославляв Господа, хто проголошував хвалу. Вони співали перед лицем ворогів, яких було у сотні й тисячі разів більше, ніж тих, хто стояв в обороні. Але вони співали.
Відкрийте для себе багатство мудрості та настанов в інших проповідях тієї ж категорії. Дозвольте Слову Божому підкріпити Вас у вірі!
Так само і в тяжких обставинах життя, перед небезпекою чи загрозою, той, хто має надію і віру, починає не з нарікання, а з хвали та прославлення Божої всемогутності, проголошуючи Божу перемогу ще до того, як її побачить. Тому Господь каже: “Просіть – і дано буде вам. Згуртуйтесь і прославте Моє Святе Ім’я”. Недаремно Давид говорить: “Одні хваляться колісницями, інші – кіньми, а ми будемо хвалитися Ім’ям Господа нашого”. І саме тому ми стоїмо.
Тож, давайте згуртуємося для слави й хвали Господа, вклонімося Його Святому Імені, бо Україна стоїть тільки тому, що Господь з нами. Не будемо опускати рук, нестимемо хвалу Господу, щоб Він чув, що ми славимо Його за ту перемогу, яку Він здійснить серед народу України.
Коли учні Христа, апостоли, потрапили до в’язниці, їх побили. Але в’язниця почула не стогін, не нарікання. Натомість вона почула хвалу і славу Господу – і саме тоді Господь втрутився в їхні обставини.
Святе Письмо навчає, що існує жертва хвали – хвала тоді, коли нам важко. У Псалмах 50:14-15 читаємо:
“Принось Богові в жертву подяку і виконуй дані тобою Всевишньому обітниці. Тоді покличеш до Мене в день скорботи, – Я тебе визволю, і ти Мене прославиш.”
Знову бачимо, що все починається з жертви хвали. У Псалмі 50:23 сказано:
“Хто приносить жертву подяки, той Мене шанує, – тому, хто бездоганно вважає на свою дорогу, явлю Я Боже спасіння.”
Тобто шлях до Божого втручання – через подяку і славу.
Для України сьогодні ця жертва подяки надзвичайно важлива. Ми ще не бачимо всіх зрушень, чуємо новини, що хтось може не дати зброї, десь затримуються рішення. Але все – в руках Божих, бо Він – повний контроль всьому. Тому починаймо хвалити Господа, дякуймо Йому за те, що до цього часу Він не полишив нас.
Господь Ісус завжди починав зі слави і подяки Своєму Отцеві. І не лише тоді, коли не мав страждань. Коли Його друг Лазар помер, Ісус плакав разом з усіма. Але в Івана 11:41 написано:
“Відвалили камінь від печери, [де лежав померлий]. Ісус звів очі вгору й промовив: Отче, дякую Тобі, що Ти вислухав Мене.”
Звернімо увагу: Лазар ще в могилі, камінь ще не відвалено, люди стоять у скорботі, але Ісус вже дякує. Він дякує за те, чого ще не сталося, але що Отець уже постановив зробити. Це є прикладом для нас.
Інший приклад – годування народу (Луки 9:16):
“Узявши п’ять хлібів та дві риби, Він звернув погляд до неба, поблагословив їх, поламав і давав учням, щоби поклали перед людьми.”
П’ять хлібин і дві риби на тисячі людей – цього явно мало. Але Ісус спочатку дякує і лише потім приходить чудо помноження.
Коли ми дивимося на те, що відбувається навколо, наше серце інколи занепадає. Так само і цар Йосафат: побачивши незліченне військо ворогів, його серце тьохнуло від страху, але коли він підняв очі догори, то почув голос Божий – і тоді прийшли рішення й розуміння, що робити. Тому так важливо підняти свій погляд на Небо. Усе починає змінюватися по вірі, коли ми спрямовуємо очі до Того, Хто вирішує все, Хто стоїть над усім.
Христос саме для цього і прийшов. Він каже: “Покликуйте до Мене. Звертайтесь до Мене. Хай ваш зойк буде до Мене”.
Пророк Ісая говорить про Христа (Ісаї 61:1-3):
“Дух Мого Владики Господа на Мені, тому що Господь Мене помазав, аби благовістити убогим, – послав Мене лікувати розбитих серцем, звіщати полоненим визволення і в’язням – відчинення темниць. Проголосити рік Господнього благовоління і день відплати нашого Бога, потішати всіх засмучених, – дати тим, котрі плачуть на Сіоні, замість попелу, вінець слави, єлей радості замість плачу, і одяг слави замість пригніченого духу. І зватимуть їх дубами праведності, – Господніми саджанцями слави.”
Можливо, хтось із нас нині в дуже важких обставинах. То сьогодні Господь через Своє Слово і дію Святого Духа говорить: підніми свої очі догори, почни молитву зі слави і заверш її славою, тому що Бог чує і Бог діє. Відомий вірш – Єремії 33:3:
“Звернись до Мене, і Я тобі відповім, – сповіщу тобі велике й неосяжне, – відкрию те, чого ти не знаєш.”
Але покликай із хвалінням, не з наріканням і не з невір’ям. Зверни свій погляд на Того, Хто тримає всі обставини у Своїх руках. Він керує часом і все прийде у свій Божий час.
Та слава має звучати вже тепер: у нашому серці, на наших устах, у нашому житті та в наших церквах, бо Він – єдиний, достойний честі, слави й хвали. Йому ми вклоняємося сьогодні.
Будьте благословенні в цьому дні. Нехай Господь збереже вас, ваших дітей, ваші сім’ї, батьків, друзів, церкви. Нехай Бог буде покровом для кожного. Нехай наша хвала сьогодні звучить разом, бо Господь достойний слави. Не забуваймо починати з молитви і завершувати молитвою з хвалою Господу, тому що хвала і поклоніння – це Божа сила.
