Що є джерелом мого послуху та покори Господу? Іноді ми просто робимо те, що потрібно, усвідомлюючи, що іншого виходу немає. Треба – і все.

Що є фундаментом мотивації покірності Господу

Але я замислився над тим, що насправді лежить в основі моєї мотивації бути слухняним Богові, і побачив важливу істину: основою має бути не страх, а любов. Коли я дивлюся на Самого Господа, бачу, що все, що Він робив, було виявом любові, а не страху. Тому дуже важливо задуматися сьогодні: на чому базуються наші стосунки з Богом? Чим керуємося ми у своїй слухняності?

Апостол Павло у Посланні до филип’ян 2:9 пише:

«Тому Бог надзвичайно звеличив Його та дав Йому Ім’я, яке вище всякого іншого імені,»

Але це звеличення стало наслідком того, що Христос зробив у Своєму житті, проявивши абсолютний послух Отцю. З п’ятого вірша Павло закликає (Филип’ян 2:5-8):

«Плекайте в собі ті самі думки, що й у Христі Ісусі. Він, маючи Божу природу, не вважав посяганням бути рівним Богові, але понизив Самого Себе, прийнявши образ раба, постав у подобі людини і з вигляду був як людина; Він упокорив Себе, був слухняним аж до смерті, й до смерті хресної.»

Христос був слухняним. Він добровільно підкорив Себе волі Отця з любові.

Роздумуючи над цим, я звернув увагу на одну важливу річ. Чому я слухаюсь Бога? Яка справжня причина мого послуху?

Це дуже глибоке питання для кожного з нас: з якої причині я роблю те, що роблю у своїх стосунках із Богом? Чи керуюсь я любов’ю до Нього? Мотивація нашого послуху надзвичайно важлива для кожного з нас.

Що Бог приготував для тих, хто слухняні Йому

Бог приготував великі благословення для тих, хто є слухняним Йому, але слухняним не зі страху і не через безвихідь, а з глибокого поклику любові – до Бога і до ближнього (Євреїв 5:8):

«хоча був Він Сином, проте навчився послуху через те, що постраждав.»

Христос навчався послуху через страждання. Іноді ми також не розуміємо того, що відбувається в нашому житті, але саме через випробування вчимося підкорятися Богові. І як важливо, щоб наша покора була виявом любові до Нього, а не просто відповіддю на страх чи біль. І далі (Євреїв 5:9):

«Досягнувши досконалості, Він став причиною вічного спасіння для всіх, хто Йому покірний, –»

Христос став причиною вічного спасіння для всіх, хто Йому покірний, хто слухається Його.

Дух Святий закликає нас до слухняності

Ми самі обираємо свій шлях послуху: підкорятися Богові зі страху чи з любові. Апостол Павло нагадує, що ми отримали Духа Святого, Який несе не страх і занепад, а Духа усиновлення. Він проголошує в нашому серці: «Авва, Отче!» – «Наш любий Таточко!»

У Посланні до римлян 6:16 Павло пише:

«Хіба ви не знаєте, що кому віддаєте себе як раби на послух, рабами того ви і є; кого слухаєте: або гріха – на смерть, або послуху – на праведність?»

Тож, кому ми віддаємо себе на служіння?

Господь Ісус є для нас досконалим прикладом. Він жив у постійному послуху Своєму Отцю. Він говорив: «Я творю тільки те, що бачу, що робить Мій Отець. І що чую від Нього, те й промовляю» (Івана 5:19-20):

«У відповідь Ісус говорив їм: Істинно, істинно кажу вам: Син не може робити нічого Сам від Себе, а тільки те, що бачить, як Отець робить; що Він робить, – те й Син також робить. Адже Отець любить Сина й показує Йому все, що Сам робить, і покаже Йому діла ще більші від цих, щоб ви дивувалися.»

Ісус був слухняний у всьому. Чи мав Христос власну волю? – Так, мав. Ми згадуємо, як Він у Гефсиманії молився й благав (Луки 22:42):

«промовляючи: Отче, коли хочеш, зроби, щоб минула Мене чаша ця; однак не Моя хай буде воля, але Твоя!»

Вибір стояв перед Ним: воля Сина чи воля Отця? І сьогодні кожен із нас постає перед тим самим вибором: я обираю свою волю чи волю мого Небесного Батька; і якою є моя мотивація: страх чи любов?

Що мене спасає: страх чи любов до Бога

Апостол Павло у 1 Коринтян 13:1-3, наголошує на тому, що найкращий шлях у нашому житті, у нашому зростанні в Господі та в Божій силі – це шлях любові. І цей шлях обов’язково проходить через послух і покору, але їх джерелом має бути любов до Бога:

«Коли я говорю людськими й ангельськими мовами, але любові не маю, то став я дзвінкою міддю або гучним кимвалом. І коли маю пророцтво, осягнув усі таємниці й повноту знання, коли маю повноту віри, так що гори переставляю, але любові не маю, – то я ніщо. І коли я роздам усе своє майно, коли віддам своє тіло на спалення, але любові не маю, то жодної користі не матиму.»

Ми всі прагнемо мати у Христі спасіння, прагнемо зростати у вірі, прагнемо здобути життя вічне – і це правильно. Але Павло нагадує: без любові все інше не має справжньої цінності. Тому дуже важливо, щоб моє служіння, моя покора і мій послух Господу були народжені з любові до Нього. Любов має бути тією внутрішньою мотивацією, яка рухає мною.

Апостол Павло говорить про свій послух так: він мав певні обітниці і виконав їх. Але передусім він сказав важливу істину: «Для мене життя – Христос» (Филип’ян 1:21). Павло йшов цим шляхом, визнаючи, що ще не досяг досконалості. Він не вважав себе вже звершеним, але постійно докладав зусиль, щоб бути гідним у своїй покорі та послуху перед своїм дорогим Господом Ісусом Христом.

Блажен той, хто не тільки чує, а й виконує

Святе Письмо нагадує нам, що блаженна людина, яка не тільки слухає, але й виконує (Псалми 112:1):

«Алілуя! Блаженна людина, яка боїться Господа, й глибоко віддана виконанню Його Заповідей.»

Я роздумував над собою, своїм життям, своїми думками:

1. Чому я упокоряюся?
2. Чому я слухаюсь?
3. Чому я це роблю?
4. Чи є справжньою мотивацією саме любов? Чи, можливо, це лише страх?

Апостол Іван писав (1 Івана 4:17-18):

«… У любові немає страху, але досконала любов проганяє страх, оскільки страх несе страждання; хто ж боїться, той недосконалий у любові.»

Коли ми діємо з любові, у серці немає місця для муки й тривоги. Божа любов досягла кожного з нас та є джерелом натхненням для всього, що ми робимо у Христі.

Ми пам’ятаємо ці дорогоцінні слова (Івана 3:16):

«Бо так Бог полюбив світ, що дав [Свого] Єдинородного Сина, щоб кожен, хто вірить у Нього, не загинув, але мав життя вічне.»

Ісус Христос прийшов у цей світ добровільно. Він проявив послух Отцю не через примус, не зі страху, а з великої любові. Його шлях жертовної любові є прикладом для кожного з нас.

Чому так багато людей виглядають сумними? Чому багато з тих, хто щось робить для Господа чи для людей, не відчувають радості у своїй праці? Часто причина – в тому, що те, що вони роблять, для них є лише обов’язком, тягарем, але Христос говорить інакше (Матвія 11:30):

«Адже Моє ярмо любе, і Мій тягар легкий.»

Коли ми діємо з любові, виконуючи Божу волю, тягар стає легким. Лише тоді, коли ми служимо Господу з любов’ю, а не з примусу, ми можемо по-справжньому досягати Божої мети.

Тому сьогодні дуже важливо кожному з нас задуматися: На чому ґрунтується мій послух і моя покора? Чи є фундаментом любов, а не страх?

Чи приносять мої послух і покора бажану радість

1. Господи, чи приносять мій послух і моя покора Тобі бажану радість?
2. Чи, можливо, для мене це стало тягарем? Чи я стогну під цим тягарем, чи маю нарікання в серці?
3. Чи виникає в мені незадоволення, коли хтось не відповідає моїм очікуванням у служінні?

Нехай Господь благословить кожного з нас роздумувати над цими питаннями. Нехай Його досконала любов змінює серце кожного з нас. В Ім’я Ісуса Христа. Амінь.