Незважаючи на роки служіння і на роки мого життя з Господом, для мене завжди залишається важливим ставити собі запитання: чи зростаю я в любові до Бога? Бо це – наша особиста відповідальність.
Господь звертається до церкви в Ефесі й говорить (Об’явлення 2:4):
«Але маю на тебе, що ти покинув свою першу любов.»
Якби мене запитали, що я робив упродовж багатьох років свого життя з Господом, я міг би багато розповідати про служіння, про працю, про плоди. Але головне питання залишається іншим:
Він завжди вірний і Його любов не змінюється навіть тоді, коли я буваю невірним або забуваю про те, що Він зробив для мене.
Або ж я поводжуся, як підліток, який у присутності друзів соромиться, коли батько чи мати хочуть обійняти його і виявити любов? Багатьом із нас знайома така ситуація, коли підліток реагує різко, кажучи: «Я вже дорослий». І тут постає запитання: чи не став я занадто «дорослим» для того, щоб Господь мене обіймав і відкрито виявляв Свою любов?
Господь говорить церкві в Ефесі: ви добре почали, ви зробили багато доброго, ви стоїте у служінні і не здаєтесь. Але водночас Він наголошує, що ніщо не може замінити любові до Мене, спілкування і живих відносин зі Мною.
Господь говорить ефесянам: ви старанні у своїх обов’язках, ревні у служінні, але втратили правильну мотивацію – першу любов. Тому Він закликає: покайся, бо жодне служіння, жодна праця не зможе замінити любові до Мене і близьких відносин зі Мною.
Я роздумував над цими речами і зрозумів, шо справді є в чому каятися, бо інколи ми щось робимо просто тому, що це наш обов’язок. Але головне запитання інше: чи роблю я це з любов’ю до Господа?
Апостол Павло говорить (Колосян 3:17):
«І все, що тільки робите словом чи ділом, усе робіть у Ім’я Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві.»
Саме любов до Нього має бути тим, що рухає нами в усьому.
Інколи люди, роблячи добрі справи, шукають любові або визнання від людей, але Господь діє інакше: Він любить не за заслуги; Його любов безмежна і незмінна.
У Посланні Юди 1:20-21 читаємо:
«А ви, улюблені, будуйте себе найсвятішою вашою вірою, моліться Духом Святим, бережіть себе самих у Божій любові, і чекайте милости Господа нашого Ісуса Христа для вічного життя.»
Коли я замислювався над тим, що є ключовим для життя в любові до Господа і для духовного зростання, перше, на що звернув увагу – і про це я часто наголошую людям у церкві – це розуміння того, ким ми є в Божих очах. Надзвичайно важливо пам’ятати, що ми – Його діти. Тому Господь Духом Святим звертається до нас і говорить (1 Івана 3:1):
«Подивіться, яку любов дав нам Отець, щоб ми були дітьми Божими, і ними ми є. …»
Ми добре розуміємо різницю між «називатися» і «бути». Господь не просто дає нам ім’я, а запрошує жити в реальності синівства й дочірства.
Батьки піклуються про своїх дітей, дбають про них і люблять їх, але у відносинах завжди важливий взаємний рух, живий зворотний зв’язок. Господь піклується і любить про мене – Його дитину. І тут постає питання: що рухає мною сьогодні? Апостол Іван пише (Юди 1:3):
«Улюблені, всяке дбання чинивши писати до вас про наше спільне спасіння, я признав за потрібне писати до вас, благаючи боротись за віру, раз дану святим.»
Коли я згадую людей, які мене люблять, я думаю не лише про їхні слова, а й про відносини: про зустрічі, спільний час, про те, ким вони є для мене і ким я є для них.
Тому найперше і найважливіше – знати і пам’ятати, ким я є в Божих очах:
Відкрийте для себе багатство мудрості та настанов в інших проповідях тієї ж категорії. Дозвольте Слову Божому підкріпити Вас у вірі!
Наступна сходинка до зростання Божої любові в мені і моєї любові до Нього – це щоденне проповідування Євангелія самому собі, щоб жити ним. Якось одна людина сказала мені, коли я скаржився, що потрібно готувати дуже багато проповідей і що інколи я просто видихаюся: «Одного разу Господь відкрив мені проповідувати насамперед для себе, готувати проповідь для власного серця. І якщо це торкатиметься тебе, воно торкнеться й тих, хто буде слухати».
Писання закликає (Юди 1:20-21):
«А ви, улюблені, будуйте себе найсвятішою вашою вірою, моліться Духом Святим, бережіть себе самих у Божій любові, і чекайте милости Господа нашого Ісуса Христа для вічного життя.»
Воно також говорить, щоб ми будували себе святою вірою, молячись Духом Святим. Бували моменти, коли я проповідував людям те, що Бог спершу говорив до мене, те, що я сам пережив, зрозумів і отримав як об’явлення від Господа. Апостол Павло пише своєму учню (1 Тимофію 4:16):
«Уважай на самого себе та на науку, тримайся цього. Бо чинячи так, ти спасеш і самого себе, і тих, хто тебе слухає!»
Щоб зростати, важливо зважати на самого себе:
Я часто нагадую собі слова про Божу любов і коли цитую Івана 3:16, то замість слова «світ» підставляю своє ім’я. «Бо так полюбив Бог…» – і називаю своє ім’я. Тоді я по-справжньому усвідомлюю, Кого Він віддав і за кого віддав. Нагадуйте собі, що Господь Ісус Христос прийшов спасти світ і в тому числі й мене. Усвідомлюйте ціну, яку Він заплатив, щоб ми могли мати життя.
Також важливо визнавати свою повну залежність від Господа. Інколи, вибачте, діти Божі поводяться, як блудний син: «я вже все знаю, мені нічого не треба», – і, отримавши своє, біжать далі самі. Але Господь закликає нас молитися Духом Святим, бо саме Він відкриває істину, дає пізнання і нагадує нам, що ми – Божі діти.
Ісус говорить (Івана 15:4):
«Перебувайте в Мені, а Я в вас! Як та вітка не може вродити плоду сама з себе, коли не позостанеться на виноградині, так і ви, як в Мені перебувати не будете.»
Ніщо не може наповнити нас і принести плід у нашому житті, доки ми не зрозуміємо істини, що лоза – це Він, а ми – лише маленькі гілочки. Але інколи ми перевертаємо все навпаки й поводимося так, ніби ми – лоза, а в Господа десь там є маленька гілочка для нас. Тому так важливо правильно почути слова Христа, Який каже (Івана 15:5):
«Я Виноградина, ви галуззя! Хто в Мені перебуває, а Я в ньому, той рясно зароджує, бо без Мене нічого чинити не можете ви.»
Апостол Павло говорить, що Ним і для Нього все створено. Це Він знайшов, викупив, полюбив і зробив усе для того, щоб я належав Йому і жив для Нього.
Апостол Юда (1:21) пише:
«бережіть себе самих у Божій любові, і чекайте милости Господа нашого Ісуса Христа для вічного життя.»
Покладайтеся саме на Божу благодать; не на Закон, не на релігію, не на все те, що ви робите, і не на власні обов’язки. Лише благодать утримує нас в обіймах нашого Небесного Отця, звідки ніхто не може нас вирвати.
Господь полюбив нас і заради цього заплатив надзвичайно високу ціну. Я колись замислився, що моє спасіння коштувало для Нього стільки, скільки воно варте для мене. Він заплатив усе. А чи плачу я чимось у відповідь проявами любові до Нього?
Якось я розмовляв з людиною, яка нарікала: «Щоб бути у спілкуванні, треба їхати двома маршрутками». І тоді я згадав мого батька, який у підлітковому віці пішки проходив тридцять кілометрів до церкви, встаючи о третій-четвертій годині ранку і йдучи пішки, не маршруткою, не возом. Коли любов рухає, тоді немає перепон, тоді діє Божа благодать і ти ніби на крилах летиш туди, де Він є, де Його любов і тепло Його обіймів.
Часто люди виявляють свою любов до Господа через пісні та вірші. І, наскільки я знаю, найглибші, найкрасивіші пісні народжуються не в легкі часи, а тоді, коли людина проходить через шторми і пустелі життя, коли прес життя тисне так сильно, що з людини Божої виходить лише олива – тоді народжується єлей, який помазує і торкається багатьох.
Важливо зрозуміти, що любов – це послух, покора і смирення перед Господом. Але чи так це виглядає в моєму житті насправді? Мені дуже близько те, як апостол Павло пише про Христа (Филип’ян 2:5-11):
«Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі! Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної… Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім’я, що вище над кожне ім’я, щоб перед Ісусовим Ім’ям вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних, і щоб кожен язик визнавав: Ісус Христос то Господь, на славу Бога Отця!»
Наскільки я усвідомлюю, ким Він є для мене? Наскільки я слухняний і упокорений перед Ним? Зверніть увагу, що не Бог Його умалив, а Він Сам умалив Себе, добровільно упокоривши і віддавши Своє життя, і саме так явив Свою любов до Отця.
Інколи плин життя настільки швидкий, що ти просто робиш те, що маєш робити, і в цьому русі втрачаєш найважливіше – живі взаємини з Богом, любов. Ми бачили багато зображень розп’ятого Христа і часто люди кажуть: «Він мене обіймає». Так, саме там, на хресті, Він обіймає.
Коли я згадую свою першу любов, ті «рожеві окуляри», то пам’ятаю: мене ніхто не підганяв і не нагадував піти на побачення. Я летів, немов на крилах. Чи бажаю я сьогодні таких відносин із Господом? Коли Він кличе, коли Він приходить туди, де двоє чи троє зібрані в Його Ім’я, чи я не ігнорую цього? Чи біжу туди, бо знаю: мій Господь буде там, Який говорить мені: «Ти – той, кого Я люблю».
Можливо, настав час зайти до своєї комірчини, зачинити двері та щиро сказати: «Господи, я багато що роблю, але не маю радості, бо це стало для мене тягарем. А я так хочу робити це з радістю, не для людей, а для Тебе, Господи».
