Ті, хто називає себе дітьми Божими, мають звертати увагу на важливу істину: як говорить Святе Письмо, наша боротьба не з тілом і кров’ю, а з духами злоби піднебесної. Тому так необхідно заглянути у власне серце й задуматися над покликанням свого життя.
Важливо бути разом із тими, хто перебуває на горі, і чути те, що говорить Господь. Хочу запропонувати для роздумів два біблійні випадки.
Книга Вихід 17:7-16:
“Мойсей назвав те місце: Масса і Мерива, через те що сварились сини Ізраїля і спокушали Господа, говорячи: Є серед нас Господь, чи немає? Прийшов Амалек, і воював з Ізраїлем у Рафідімі. У зв’язку з цим Мойсей сказав Ісусові: Вибери нам людей і виступи завтра для бою проти Амалека. Я ж стоятиму на вершині гори з Божим посохом у своїй руці. Ісус зробив так, як сказав йому Мойсей, і вступив у бій з Амалеком. А Мойсей, Аарон і Хур піднялися на вершину гори. І коли Мойсей підіймав свої руки, то перемагав Ізраїль, а коли він опускав свої руки, то перемагав Амалек. Але руки для Мойсея стали важкими. Тому вони взяли камінь, поклали перед Мойсеєм, і він на ньому сів. Аарон та Хур підтримували його руки, – один з одного боку, а другий з іншого, – так що його руки залишались непорушними аж до заходу сонця. За цей час Ісус вістрям меча повністю розгромив Амалека й усіх його людей. Після цього Господь сказав Мойсеєві: Запиши це в книгу для пам’яті і нехай знає Ісус, що Я цілковито зітру пам’ять про Амалека з-під небес. Мойсей збудував жертовник і дав йому ім’я: Господь – мій Прапор. Адже рука на престолі Господа, – сказав він, – Господня війна проти Амалека з роду в рід!”
Звернімо увагу на одну важливу деталь: народ Ізраїля сварився через питання, чи є Господь серед них, чи немає. І тут виникає запитання до кожного з нас: чи не міркую і я так само: чи є Господь серед мене?
Інколи люди думають, що присутність Бога визначається дарами, належністю до певної конфесії, богослов’ям чи ще чимось подібним. Через це вони сваряться, шукаючи, хто має “правильну” позицію, а хто – ні. Але саме в той момент, коли вони сварилися, прийшов Амалек і почав воювати.
Коли народ Божий розділений, коли він не приймає один одного, коли кожен вважає, що тільки в нього є Господь, а в інших – ні, тоді приходить ворог і воює. Там, де є сумнів, завжди знаходиться місце для ворога, адже коли люди сумніваються, набагато легше завдати їм поразки.
Чи не зморилися ми на горі піднімати руки та підносити наш зойк до Бога? Вже чотири роки триває війна і багато церков брали на себе посвяту молитися щодня. Але сьогодні залишилося зовсім мало тих, хто стоїть на горі й тримає підняті руки. А ми знаємо: коли руки Мойсея опускалися, ворог перемагав, а коли руки не були підняті, військо зазнавало поразки.
Тому для кожного з нас так важливо покаятися та оновити своє посвячення Господу: підняти руки та зойк до Бога за народ України. Коли ми підносимо до Господа наш зойк віри та підняті руки, Він зітре пам’ять про ворогів і знищить їх, бо Він є і завжди залишається Господом.
Мойсей сів на камінь і його руки були підняті аж до вечора. Ті, хто ніколи не тримав підняті руки довгий час, не розуміють, наскільки це важко, дискомфортно і боляче: руки набрякають, тіло втомлюється. Аарон і Хур не могли дозволити, щоб руки Мойсея опустилися, адже разом із цим приходила поразка.
Тож, виникає запитання: чи стали ми пліч-о-пліч з тими, хто сьогодні на горі? Чи підбадьорюємо ми тих, хто щодня піднімається туди й підносить руки?
Поруч із пасторами, дияконами, проповідниками мають бути ті, хто скаже: “Я полишу все своє, стану поруч і буду підтримувати твої руки”. Так само і в нашій церкві ми щодня молимося, але мушу звернути увагу: на молитву приходить навіть не десята частина людей. Підтримуйте руки тих, хто їх піднімає. Бо коли вони приходять і бачать порожні зали, порожні кімнати, порожні групи, у серце приходить занепад.
Бог завжди був, є і буде нашим Спасителем. Вихід 17:14:
“Після цього Господь сказав Мойсеєві: Запиши це в книгу для пам’яті і нехай знає Ісус, що Я цілковито зітру пам’ять про Амалека з-під небес.”
І тут постає особисте запитання: чи готовий я до того, щоб Господь стер пам’ять про цих ворогів?
Мойсей збудував жертовник і назвав його: “Господь – мій прапор”. Тож, сьогодні питання для кожного віруючого, незалежно від конфесії: що і хто є моїм прапором? Чи справді це Господь, Який сходить на гору, щоб дарувати перемогу?
Це надзвичайно важливо, бо Він є нашим сховищем і нашою перемогою.
Відкрийте для себе багатство мудрості та настанов в інших проповідях тієї ж категорії. Дозвольте Слову Божому підкріпити Вас у вірі!
Євангеліє від Луки 9:28-31:
“Через вісім днів після цих слів Він узяв Петра, Івана і Якова та піднявся на гору помолитися. І сталося, що під час молитви вигляд Його обличчя змінився, а Його одяг став білим та блискучим. І ось, два мужі розмовляли з Ним: були то Мойсей та Ілля, котрі з’явилися у славі й говорили про відхід Його, який мав статися в Єрусалимі.”
Можливо, Господь і нас уже підняв на ту гору. Можливо, там уже стоять Мойсей та Ілля. Можливо, Господь уже преобразився і чекає. Але Петро та інші були зморені сном. І тут виникає запитання: чи не сплю я в таку лиху годину, коли потрібно стояти й бачити?
Читаємо далі (Луки 9:32-33):
“Петро й інші були зморені сном, а прокинувшись, побачили Його славу та обох мужів, які стояли з Ним. І сталося, коли відходили ті від Нього, Петро сказав Ісусові: Наставнику, добре нам тут бути! Поставимо три намети: один Тобі, один Мойсеєві, один Іллі! Він не знав, що говорить.”
Петро не знав, що говорив, бо проспав те, про що Мойсей та Ілля говорили з Господом. Він був зморений. І ми сьогодні теж зморені. Чотири роки війни. Коли десятки разів лунає тривога, люди перестають на неї реагувати. Але надзвичайно важливо не спати, бо коли ти не спиш, ти побачиш силу і славу Божу.
Луки 9:34-35:
“Коли він ще говорив, з’явилася хмара й оповила їх; вони ж злякалися, як ті ввійшли в хмару. І почувся голос із хмари, який промовляв: Це Син Мій Вибраний – Його слухайтеся!”
Чи взяв мене Господь на ту гору, щоб молитися разом із Ним? Чи є в мене таке бажання? Чи не сплю я серед цього лиха? Бо саме сон не дає побачити Боже чудо.
Багато людей виправдовуються, кажуть: “немає часу”, “я сам у собі помолюся”. Але підніміть свій зойк, підніміть очі, підніміть руки догори, щоб прийшла Божа перемога. Не зупиняйтесь. І задаймо собі питання: чи розуміємо ми, що говоримо? Чи справді в наших устах є слова, наповнені силою Святого Духа? Чи ж ми зморені, стомлені, розбиті та вже в собі самих відчуваємо поразку?
Кого я слухаю більше: людей, які руйнують мою віру; новини, що сіють смуток у серці; чи я слухаю Господа? Чи піднімаюся я на ту гору, щоб почути цей голос: “Слухай Мого Сина. Будь тим, ким керує Дух Святий”? Чи підняті наші очі, щоб шукати обличчя Божого?
Господь говорить, щоб ми завжди молилися і не занепадали духом, щоб побачити Його силу і славу. Бо наша боротьба не з тілом і кров’ю, а з начальствами, з владами, зі світовими правителями темряви цього віку, з піднебесними духами злоби.
Тому важливо стояти й не полишати поля бою. Нехай наші очі та руки будуть здійняті догори, нехай наш голос лине до Того, Хто перемагає, – до Господа Ісуса Христа.
Я щиро благаю вас, брати і сестри: зупиніться, підніміться на цю гору, підніміть руки, бо війна ще не завершилася. І якщо руки в Церкві будуть опущені, тоді, як і за днів Мойсея, військо зазнає поразки.
Бог щодня, кожного ранку, кличе нас на ту гору, щоб ми побачили Його славу.
Чи не зневірився я в тому, що Господь є Богом і що Він має абсолютний контроль над усім? Давид говорив: “Одні хваляться кіньми, інші – колісницями та зброєю”. Але ми не можемо хвалитися ні військом, ні зброєю, бо цього всього недостатньо. І Давид додає: “А я ім’ям Господа хвалюся і тому стою”.
Сьогодні ми вклоняємося і молимося, щоб Бог зупинив ворога. Так само, як тоді з Амалеком, щоб Він стер пам’ять про всіх ворогів. Тож давайте помолимося в Ім’я Господа нашого Ісуса Христа.
