Для початку давайте подумаємо, яка людина заслуговує довіри.

Довіра – до людей, уста яких теж заслуговують на довіру

Одним із важливих чинників є те, що людина, яка заслуговує довіри, – це та, чиї слова також викликають довіру. У Приповістях 10:19 сказано:

«При багатослівності не уникнути гріха, а хто стриманий у своїх висловлюваннях, той розумний.»

Деякі речі в житті можна повернути назад, але слова, які вже вимовлені, повернути неможливо, тому інколи краще змовчати й утриматися від зайвих слів. Недарма кажуть: «мовчання – золото». Хоча, забігаючи наперед, скажу: не завжди мовчання є золотом. Але в даному випадку хочу підкреслити: шлях до вдосконалення починається з уміння приборкувати свого язика. Святе Письмо вчить нас, що ми вдосконалюємося тоді, коли вчимося володіти своїми устами. У Посланні Якова 3:2-6, читаємо:

«Адже всі ми багато грішимо. Коли ж хто не грішить словом, – то досконалий чоловік, здатний приборкати й усе тіло. Ось і коням вкладаємо вуздечку в рот, щоб нам корилися, і керуємо всім їхнім тілом. Ось і кораблі, хоч які великі та гнані бурхливими вітрами, але керуються малим стерном, куди [лише] хоче стерновий. Так само і язик: хоч і малий орган, а дуже хвалиться. Ось який невеликий вогонь, а спалює такий великий ліс! І язик – це вогонь, світ неправди. Язик [так] поставлений між нашими органами, що опоганює все тіло і підпалює круг життя, а його самого запалює геєна.»

Ми очищені Божим Словом

Христос навчає, що ми очищені Його Словом. І хочу підкреслити: ми очищаємо Словом Божим і свої уста, і свої серця, і свої думки. Апостол Павло нагадує у Посланні до Колосян 3:16:

«Слово Христове нехай перебуває у вас щедро, в усякій мудрості. Навчайте і застерігайте самі себе …»

Від того, чим наповнене наше серце, говорить і наш язик. І часто краще промовчати, особливо тоді, коли перед нами людина, охоплена гнівом або та, що не бажає слухати. Іноді мовчання береже нас від участі в чужому гріху. Святе Письмо застерігає нас: бережіть свої уста й серце, бо з них походить життя.

Вміння стримувати наш язик говорить про рівень зрілості

Наше вміння стримувати язик – показник нашої зрілості. Інколи люди виправдовують свої слова, говорячи: «У мене такий характер», але насправді лише зріла людина, яка вміє стримувати свій язик, усвідомлює, які великі наслідки можуть мати її слова: вони або збудовують, або руйнують.

Кожного разу, відкриваючи свої уста, нам слід уважно аналізувати, що ми промовляємо. Часто люди кажуть: «Я просто так сказав», але навіть «просто так сказане» слово може завдати людині глибокого болю, а інколи й відвернути її від Бога.

Ми можемо думати що завгодно, але ми відповідальні за те, що виходить із наших уст. У Приповістях 18:21 написано:

«Смерть і життя у владі язика, – ті, котрі його люблять (нестримані), споживатимуть його плоди (результати).»

Це дуже серйозно. Якщо ми пануємо над своїм язиком, то споживаємо благословенні плоди, якщо ж не пануємо, то зазнаємо руйнування у взаєминах, у власному серці. Коли ми промовляємо слова благородні, добрі, духовні, то ми бачимо, як люди навколо збудовуються. У Приповістях 15:23 сказано:

«Радість людини у відповіді її уст, і яке ж приємне доречно сказане слово.»

Тому дуже важливо розуміти: коли потрібно говорити, а коли краще промовчати. Святе Письмо навчає, що є час говорити і є час мовчати. Зріла людина розуміє цей час і керується не емоціями, а Божою мудрістю, даною у Святому Письмі. Зріла людина розважлива: вона не поспішає з промовою, не кидає поспішних слів, бо не тільки віра, а й наші емоції, слова та вчинки походять від того, що ми чуємо і сприймаємо.

Відповідальність за власні слова

Зріла людина розуміє і приймає відповідальність за свої слова. Часто я чув, як люди говорили щось, а потім заперечували свої власні слова, виправдовуючись: «Я так не казав» або «Я так не казала». Але ж Бог чує, Бог знає і записує кожне наше слово. Все зафіксовано в Його пам’яті.

Чому я на цьому так наголошую? – Тому що Сам Господь сказав про це дуже чітко. У Євангелії від Матвія 12:36-37 читаємо:

«Кажу ж вам, що за кожне пусте слово, яке люди скажуть, відповідатимуть судного дня, бо за словами своїми будеш виправданий, і за словами своїми будеш осуджений.»

Це не людська мудрість і не філософія, а слова Самого Ісуса Христа.

Тому мудра людина не поспішає говорити. Вона стримує уста, зважує кожне слово, запитуючи себе: «Що принесе моє слово насправді? Збудує воно чи зруйнує?»

Апостол Павло також застерігає нас у Посланні до Колосян 3:8:

«Нині ж і ви відкиньте оте все: гнів, лють, злобу, богозневагу, безсоромні слова з ваших уст.»

Він прямо говорить: відречіться від цього, бо подібні речі виходять не від Духа, а від плоті.

Деякі люди виправдовуються: «Треба просто забути, що я сказав». Ні. Святе Письмо вчить: потрібно каятися, просити прощення і нести відповідальність за свої слова.

Особливо це стосується обітниць перед Богом. Святе Письмо попереджає: не поспішай давати обітниці Богу. Бо Бог – не людина і Він не забуває. Якщо ти щось обіцяв, а не виконав, це може мати серйозні наслідки. Господь каже, що через це може бути зруйноване діло твоїх рук. Люди інколи запитують: «Чому мені не щастить? Чому все йде не так? Це сатана нападає?» Але інколи відповідь дуже проста: ти сам не виконав те, що обіцяв Богу. Тому важливо відповідати за свої слова і пам’ятати, кому саме ми їх говоримо. Коли ми щось обіцяємо Богу, Він очікує виконання, бо Господь одного разу дорікав (Ісаї 29:13):

«Мій Владика сказав: Цей народ наближається до Мене своїми устами, і своїм язиком вшановує Мене, тоді як своїм серцем далекий від Мене. Їхня пошана щодо Мене – це завчений людський припис.»

Бог бажає, щоб наші слова були правдивими перед Ним і відповідали стану нашого серця. Пророк Ісая мав глибокий досвід у цьому. В Ісаї 6:5 читаємо:

«І я сказав: Горе мені! Я пропащий! Адже я людина з нечистими устами, і живу серед народу також з нечистими устами, в той час як мої очі побачили Царя, Господа Саваота.»

Мовчання не завжди є золотом

Але мовчання не завжди є золотом. Воно не є золотом, коли ми мовчимо там, де маємо благовістити. Є моменти, коли потрібно не мовчати, а відкрити уста й благовістити спасіння і благодать Божу. Дуже важливо, щоб наші слова були “приправлені сіллю”, як вчить Святе Письмо. Коли ми бачимо брата, який спіткнувся чи згрішив, ми повинні з любов’ю, обережно, роздумуючи над своїм серцем і намірами, послужити йому словом підтримки, допомогти йому згадати, ким він є у Христі. Це потрібно робити не з гіркотою, не з осудом, не з пихою, а з любов’ю. Господь нагадує нам (Колосян 4:6):

«Слово ваше нехай завжди буде ласкаве, приправлене сіллю, щоб ви знали, як вам належить кожному відповідати.»

Найкращі слова – це слова Христові, це слова благодаті, Євангелія. Вони застерігають людину від погибелі, від вічної розлуки з Богом і ведуть до спасіння. Бо ад – це місце, яке не було збудоване для людини, а для сатани й його ангелів.

Наскільки ми зрілі у Христі Ісусі, видно з того, як ми чатували над своїми устами і язиком. Наскільки ми розуміємо великі наслідки наших слів: наші слова можуть будувати або руйнувати, вести до спасіння або до погибелі. І це стосується не лише земного життя: у вічності ми дамо відповідь перед Господом за свої думки, за свої наміри, за свої слова і за свої діла. Як сказав Господь: «За словами своїми будеш виправданий і за словами своїми будеш осуджений».

Багато хто думає, що після смерті автоматично потрапляє в рай. Але Писання вчить: кожен постане перед Господом і буде відповідати за своє життя. Апостол Яків пише (Якова 3:2):

«Адже всі ми багато грішимо. Коли ж хто не грішить словом, – то досконалий чоловік, здатний приборкати й усе тіло.»

Тому дуже важливо прагнути стати зрілими людьми у Христі Ісусі. Своїми силами ми не зможемо цього досягнути, але коли ми кличемо Духа Святого, коли наповнюємося Словом Божим, тоді Господь допомагає нам ставати зрілими і це приносить радість серцю Бога. Амінь.