У ці дні в нашій країні панує особлива спека. Вона відчутно впливає на здоров’я, на самопочуття і на щоденне життя. І в таку пору єдине бажання – сховатися десь у затінку, попити прохолодної води або бути біля річки, де дихається свіжістю, або хоча б поблизу кондиціонера.

Але є ще інша спека – спека життя. Вона пекуча, як ніколи. Вже стільки часу триває війна, яка випалює серця, руйнує долі, знищує міста. Цими днями особливо болить серце за загиблими, за зруйнованими домівками, за всіма, хто втрачає рідних, надію, спокій. Кожна новина – мов новий спалах цього внутрішнього вогню. І з кожним днем ця спека життя стає нестерпнішою.

Жива прохолодна вода як заспокоєння при спеці життя

У цьому стані, у розпачі, я звернувся до Слова Божого, шукаючи там поради, захисту, тієї прохолоди, яка може освіжити серце. Шукаю її в Бозі та Його присутності і молюся: “Господи, поведи нас до джерела живої води, поведи нас на зелені пасовиська, бо Ти – наш Добрий Пастир. Візьми Свого жезла і посоха і даруй нам заспокоєння. Поведи нас Духом Святим до Твого серця, де панує мир”.

Давид у Псалмі 16/17:8 молиться:

“Охороняй мене, як зіницю ока. Сховай мене в тіні Своїх крил”

Як актуально це звучить сьогодні! Ми теж прагнемо сховатися в тіні Божих крил – туди, де безпечно, де серце знаходить спокій.

А у Псалмі 35/36:8 він продовжує:

“Яка ж дорога Твоя милість, о Боже! Люди ховаються в тіні Твоїх крил.”

Ми потребуємо цієї милості, Господи, Твого захисту, Твого спокою і для себе, і для всієї країни.

І ще один вірш, такий дорогий моєму серцю – Псалом 56/57:2:

“Помилуй мене, Боже, помилуй мене, бо на Тебе покладається душа моя, і в тіні Твоїх крил я перебуватиму доки не мине лихо.”

Це слово – як молитва та надія для кожного з нас. Бо саме зараз ми кажемо: “Господи, ми на Тебе покладаємося. Ми хочемо перебувати під покровом Твоїх крил, поки не мине лихо – ця війна, біль, розпач, ця духовна спека”.

І ще одне слово зі Псалма 62/63:8:

“Адже Ти прийшов мені на допомогу, і я радітиму в тіні Твоїх крил.”

Це розбиває серце, коли дивишся на все, що відбувається, коли думаєш про тих, хто зараз на передовій, про тих, хто щодня віддає життя у боротьбі зі злом. Але навіть посеред цього болю ми звертаємось до Тебе, Боже, з єдиним проханням: зупини це лихо, допоможи нам пройти через нього, тримаючись надії тільки на Тебе.

У Бозі – наша безпека

Господь закликає нас перебувати в Ньому та занурюватися в Його присутність, бо саме там – наша безпека та якір, що тримає душу серед бурі. І тому ми молимось: “Тримай нас, Господи, бо ми покладаємося на Тебе”.

Я читаю сьогодні Псалом 61/62:2-5 і молюся цими словами для себе, для кожного з нас. Прошу: “Дух Святий, поклади це Слово на наші серця. Закорени його в нашому розумі. Дай нам подих свіжості від Тебе”.

“Тільки в Бозі заспокоюється моя душа, – адже від Нього моє спасіння. Лише Він моя Скеля, моє Спасіння і мій Захист, – я ніколи не захитаюсь. Доки ви всі будете нападати на людину, щоб її повалити, наче похилену стіну, або розхитану огорожу? Вони тільки й думають зіпхнути її з висоти. Вони полюбили неправду, на словах благословляють, а в серці проклинають.”

Чи не знайомо це нам сьогодні? Хіба не чуємо ми подібне у пропаганді, коли говорять: “Ми вас любимо. Ми – ваші брати. Ми не стріляємо по цивільних”. А що ми бачимо насправді? – Руйнування, біль, обман, кров.

Давид знову звертає наш погляд на єдину надію (Псалом 61/62:6-9):

“Лише в Бозі заспокоюється моя душа, адже на Нього надія моя. Лише Він моя Скеля, моє Спасіння і мій Захист, – я не захитаюсь. У Бозі моє спасіння і моя слава. Скеля сили моєї і мій притулок у Бозі. Народе мій, повсякчас покладайся на Нього. Виливайте перед Ним ваші серця. Бог – наш Захист.”

Господи, як ми потребуємо Тебе! Ми знову звертаємося до Твого Слова і цього разу – до Псалма, який сьогодні вкладаємо у своє серце, бо лише Ти – наша допомога, наша опора, наш затінок та жива прохолода посеред спекотного життя.

Останнім часом я часто читаю книгу Плач Єремії. Недарма вона має таку назву. Але мені здається, що колись хтось напише нову книгу – “Плач України”. Це буде книга про сльози матерів за дітьми, дружин – за чоловіками, дідусів і бабусь – за онуками, друзів – за друзями, за тими, кого війна забрала, кого скалічила, кого не повернула додому.

І в цьому плачі Господь говорить до нас: “Залишіть розпач”. Бо над Україною ще Його милість, бо ми ще стоїмо і Бог з нами.

Послухайте, що говорить Єремія (Плач Єремії 3:11-18):

“Він поплутав мої дороги, пошарпав мене, перетворивши мене в ніщо. Він натягнув тятиву Свого лука й поставив мене мішенню для стріл. Він пробив моє серце стрілами зі Свого сагайдака. Я став посміховиськом для всього мого народу, – повсякденною глумливою піснею про мене. Він нагодував мене гіркотою, напоїв мене полином. Він стер мої зуби гравієм, нагодував мене порохом. Я втратив душевний спокій і забув про добробут. Тому я сказав про себе: Пропала моя життєва сила й щезла моя надія на Господа.”

Ці слова – як відлуння серця багатьох із нас. Ми стоїмо на межі та відчуваємо те саме, що переживав Єремія – сльози, біль, глухе мовчання в серці (Плач Єремії 3:19-20):

“Згадай же, Господи, про моє лихо та мої нещастя, – про той полин і гіркоту. Постійні думки про це шматують у мені мою душу.”

Яка надія в цих словах! Серед усього болю, посеред гарячого пилу страждань, Єремія знаходить джерело прохолоди у вірності Божій та в Його милості, яка не закінчується та щоранку оновлюється. І ми сьогодні разом із ним говоримо до свого серця: “Господи, Ти – наша прохолода, Ти – наша свіжість, Ти – жива вода. Дай нам напитися цієї води в цю годину”.

Ми благаємо Тебе, Господи, потіш нас, розрадь наші серця, бо ми бачимо все, що відбувається, і це болить, пече, розриває душу. Саме тому ми звертаємося до Тебе. Почуй нас, Господи. Ми на Тебе покладаємося.